таких самих хлопів, як і українських. Та й це минулося. Француська революція, Наполеонські війни, нові напрями в літератуті й науці показали, що і хлоп чоловік, що має такі самі права як і пан. Що більше, в масах простолюддя почали шукати жерела правдивої поезії, чистих незіпсованих почувань, скарбів мови і найкращого вислову народности. Тодіж проголошено, що й кождий нарід має право на своє самостійне життя, на культурний розвиток. Це сталося з кінцем XVIII. і початком XIX. ст.
Тоді почато по ріжних країнах збирати й народні пісні. Прийшла черга і на пісні українського народу. Казав славний німецький поет Шіллєр: „Де співають, там лишайся жити; лихі люди не мають пісень“. Мабуть український нарід надто добрий, коли на його землі осіло стільки чужої чужениці. Але якраз ці чужинці звернули увагу на велике багатство й красу української народньої пісні. Не можна сказати, щоб і поміж українцями не було людей, щоб тої пісні не любили або не цінили, от хочби Котляревський, Максимович, Бодянський і багато инших. Останній написав навіть в 1837 р. розумну книжку про народні пісні славянських народів, де говорить так: „Українські пісні стоять далеко вище від инших знаних. В них щирість і природність, особлива сила і ніжність почувань, короткий яркий вислів і кипуче чуття. А українська мова напричуд поетична й музикальна так, що під тим оглядом можна порівняти її хиба із старою грецькою або новою італійською“.
Та вже дивна в нас вдача. Недоцінюємо ми ще, як слід, свого рідного і легкодушно переймаємо чуже хоч і дрантивеньке. Тай чужим ми якось скоріще віримо ніж своїм. Тож послухаймо чужих, може від них навчимося цінити й любити своє. Щож вони пишуть про українську пісню?
Московський подорожний Лапшин (1816) хвалить українців за їх пісні і за те, що вони в тих ніжних і виразних піснях привикли згадувати славні діла предків, як Наливайка і Хмельницького. Гнучкістю, чистотою і красою голосів українці перевищили усіх мешканців Росії. І додає: „Якщо ґенії України звернуть увагу на українську мову і будуть її плекати, тоді українці славою своїх духових творів зможуть змагатися з найбільш освіченими народами Европи“. Инший подорожний Мещерський (1825) запримітив в українцях „незвичайний дар до співу й музики“.
