Автім троща ще цілком свіжа, зломана перед хвилиною. Вітер слабий і віє від Анґори. Якби вітер зломив, то стебло нахилилося б від Анґори до нас, не від нас до Анґори… Тепер покажу тобі незбитий доказ.
Сивенький підіймив трощу і показав той бік, що був невидний.
— Чи вітер, що, як ти гадаєш, зломив цю трощу, письменний?
На трощі було вишкрябане голкою, чи яким іншим гострим знарядом, слово „Анґора“.
Місах лише заломив руки і шепотів:
— Хто б то був подумав?!
— Тепер накажи завести Садука до табору, — промовив Сивенький. — Нехай його добре пильнують. Ми підемо далі на оглядини…
Оба хлопці розпутали Садукові ноги і повели до табору. Коли вже щезли в кущах, Сивенький промовив.
— За рікою він ще не був, бо як я надійшов сюди, то він саме тоді значив цю трощу. Як ще поробив які знаки, то хіба від твого табору сюди. Ходім.
—Вертаючись до табору, Сивенький приглядався траві, кущам, деревам. В траві слід не дуже був виразний. Зате повно знаків було на кущах і деревах. То галузка була зломана, то кора скалічена. Так було до самого табору. Місах уже не сумнівався, що Садук лишав знаки для погоні.
— То він хіба лишав знаки на цілому шляху, який я вже пройшов?
— Без найменшого сумніву. Зараз впевнимося. Іди поснідати і прийди до мене. Прийди з конем. Поїдемо далі на оглядини.
76
