валивъ ся на снѣгъ и бивъ судорожно ногами и руками, выпускаючи послѣдного духа. Коло него лежала блѣда зо̂млѣла Маруся. Проко̂пъ стоявъ хвилю мовь вкопаный стовпъ, во̂дтакъ вхопивъ Марусю въ половинѣ передъ себе и зникъ въ но̂чно̂й огнемъ вже неосвѣчено̂й по̂тьмѣ.
На другій день зъ живого мѣсточка виднѣли лише згарища. Лишилась одна мурована церковь, котрои турецкій огонь не имивъ ся; все прочеє навѣть и приходство, по̂йшло зъ дымомъ. Турки, спаливши мѣсточко, забрали добро и людей и потягли въ свою дику краину, лишаючи за собою розпуку и плачь батько̂въ, матерей и дѣтей, котри̂ позо̂стали безъ родины, хаты и куска хлѣба и або поховались або утѣкли во̂дъ лютого ворога въ недоступни̂ дебры лѣсови̂.
Коли зачули люде, що ворога вже нема, що все затихло на велико̂мъ гробовищи, стали выходити зъ своихъ крыѣвокъ, щобъ подивитись на страшне мѣсце турецкого спустошеня.
Зо̂бралась громадка людей коло церкви на майданѣ тай сумують… ажь чорнѣють зъ розпуки и жалю. Не досыть, що ворогъ спустошивъ и забравъ добро до житя, еще и зъ ро̂днѣ вырвавъ когось, тому жѣнку, то̂й мужа, тому во̂тця и т. д. Межи людьми стоить зажуреный и отець Захарій. На лаго̂дно̂мъ лици его видко сумъ и розпуку, якъ и на всѣхъ иншихъ; але во̂нъ устами и сер-
