Сторінка:Бібліотека для рускои молодежи тт. LVI–LXII (1902).pdf/422

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

а коли я отямилась, знаходилась вже у вербово̂мъ дуплѣ надъ Росею[1], а коло мене онъ той Проко̂пъ…

— Нещасна дитино! — зо̂тхнувши промовивъ урадованый отець.

— Пото̂мъ розказувавъ менѣ Проко̂пъ, — оповѣдала Маруся дальше — що Турки спалили наше мѣсто, и оденъ мене нѣсъ мабуть до свого табору, але Проко̂пъ заглянувъ зъ дупла, где укрывавъ ся зъ сокирою, побѣгъ тихцемъ за нимъ, роздвоивъ ему голову сокирою, а мене занѣсъ назадъ до дупла. На другій день раненько ходивъ во̂нъ дивитись, що дѣє ся на згарищахъ, и сказавъ, що нема тамъ и живои душѣ. Мы дуже плакали… Я думала, що мама и тато не жиють вже, и не надѣялась бачити ихъ, а мамы такой знать не побачу…

И Маруся тяжко заплакала.

Та и отець Захарій не мо̂гъ здержатись во̂дъ горячихъ слезъ, але перемо̂гъ себе.

— Не плачь, доню! — мовивъ. — Господь и такъ ласкавый, якъ бачишь: ты во̂днайшла батька, а той що спасъ тебе, знайшовъ матѣрь свою. И за се дякуймо Всевышньому!

— Молились я до Него зъ благанями — казала Маруся — и въ ко̂нци мы зо̂брались зъ Прокопомъ и прийшли по̂дъ церковь, що лишилась

  1. Рось, рѣка, що впадає до Днѣпра. Надъ нею лежить Богуславъ.