во̂нъ думавъ, що почати… Тутъ жаль Марусю лишити, а тутъ и славы хотѣвъ бы зажити…
— Маруся зажде на мене! — рѣшивъ ся въ ко̂нци. — А такъ по̂йду на Сѣчь, научусь тамъ, якъ постояти за сво̂й ро̂дный край та якъ боронити свою дорогу во̂тчину во̂дъ поганого ворога! А коли дослужусь старшины, тогды верну до Марусѣ и зроблю ѣй и всѣмъ велику несподѣванку…
Три дни шукавъ и выпытувавъ отець Захарій по Чигиринѣ за Прокопомъ, що подѣвъ ся гдесь, немовь камѣнь упавъ у воду; але нѣхто не мо̂гъ о нѣмъ нѣчого сказати.
— Може ходивъ купати ся до Тясмина та утопивъ ся? — казали люде.
Нѣхто не знавъ, где подѣвъ бы ся молодый хлопець, и въ ко̂вци о. Захарій мусѣвъ вернути сумный зъ немилою звѣсткою до дому, надѣючись, що Проко̂пъ нѣ зъ сего нѣ зъ того не мо̂гъ на все пропасти, але чи скорше чи по̂знѣйше ненадѣйно верне домо̂въ.
Приѣхавъ отець до дому, засмутивъ тымъ Марусю и сестру єго Маланю. Всѣмъ здавалось въ смутку, що Проко̂пъ отъ-отъ гдесь надо̂йде. Але минали тыжнѣ та мѣсяцѣ и роки, а Прокопа якъ не було, такъ не було, и чутка всяка пропала про него. Въ ко̂нци стратили надѣю на єго
