самъ. Отъ такъ думаю, ажь тутъ лусь! и турецка стрѣла застрягла менѣ въ око.
— Проклятый бисурменъ! — крикнувъ Проко̂пъ.
— Нѣ, то не бисурменъ стрѣливъ, лише Свищь-товаришь!
— Убити хотѣвъ тебе?
— Не мене, а дрохву, що на той часъ летѣла надо̂мною, и мѣсто дрохвы поцѣливъ мене не хотячи…
— Ото немила пригода! — замѣтивъ Проко̂пъ.
— То за тоє, що вы гостинця не обѣцяли! — промовила насмѣшковато Маланя.
— Може и за тоє…
— А я зъ гостинцями вернувъ! — сказавъ Свищь и вынявъ зъ сакви гостинцѣ та ставъ роздавати.
Марусѣ давъ дорогого турецкого шовкового нашийника, котрый мѣнивъ ся ро̂жными барвами дорогихъ каменѣвъ, на серединѣ зъ великою звѣздою золотою. Прокопови подавъ великого срѣбного кишеневого нѣмецкого годинника, а Маланѣ такожь нашийника, лише не такого дорогого якъ Марусѣ.
— Се на памятку нехай будуть ти̂ гостинцѣ, якъ друживъ ся зъ гарною кралею сотникъ чигириньскій Проко̂пъ! — сказавъ въ ко̂нци Свищь.
Они подякували за гостинцѣ.
