— Ходи до мене въ хату! — сказавъ по хвили.
И по̂йшли.
За ко̂лька хвиль выйшовъ Денисъ зъ мужчиною, котрый бувъ въ робо̂тницко̂мъ убраню. Се була Маруся. Они по̂йшли спѣшнымъ крокомъ въ полудневу сторону огороду, зъ во̂дки заносило вогкостію. Въ то̂й сторонѣ було Чорне Море, на котрого березѣ стояло турецке мѣсто Акмечетъ. По довшо̂мъ ходѣ прийшли они до старого муру, надъ котрымъ посхилювались стари̂ пальмы и кипарисы. Звернули трохи въ бо̂къ и ступили на камѣнни̂ сходи, що вели на муръ. За хвильку були на верви грубого муру, зъ-во̂дки простягавъ ся чудовый худъ на безмежне шклисте море, а зъ другои стороны було видко цѣле мѣсто зъ великими мурами, зъ-помежи котрыхъ стрѣляли высоко въ гору остри̂ шпылѣ святинь, зако̂нчени̂ блыскучими по̂вмѣсяцями. На стро̂мко̂мъ березѣ моря вызначавъ ся оденъ великій будынокъ своею незвычайностію.
Була се довга будо̂вля, не дуже высока, зъ рядомъ малесенькихъ во̂концѣвъ по̂дъ самымъ дахомъ, обведена кругомъ грубымъ муромъ. Той будынокъ своимъ выглядомъ подобавъ на велику стайню.
— Глянь на сей муръ! — шепнувъ Денисъ до Марусѣ, всказуючи на него.
