Сторінка:Бібліотека для рускои молодежи тт. LVI–LXII (1902).pdf/460

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Маруся звернула туды свои очи.

— Щожь то за муры, таки̂ страшни̂? — запитала.

— Справдѣ страшни̂! — во̂дповѣвъ Денисъ. — Въ сихъ мурахъ доживає свого нужденного вѣку самъ цвѣтъ козацтва; се темниця, въ котро̂й страшни̂ муки терпять козаки-нево̂льники, що до̂стали ся въ турецкій полонъ и вже не мають надѣѣ до во̂тчины повернути. Лютый Турокъ не знає помилованя! Хто разъ попаде въ турецку неволю, стає ся чорнымъ рабомъ-невольникомъ поганина-бисурмена, котрый розпоряджає єго житємъ. И не сотками, але тысячами мѣстять ся они въ тыхъ чорныхъ мурахъ, и лише тогды бачать свѣтъ Божій, коли выходять до робо̂тъ. А роботы тіи суть тяжки̂, дуже тяжки̂! Ско̂лько то неживыхъ упаде при орцѣ на поли, або знайде смерть при лупаню камѣня въ по̂дземныхъ копальняхъ! А якъ обходять ся зъ ними и якъ насмѣвають ся зъ ихъ святои вѣры турецки̂ недовѣрки, годѣ бы тобѣ тутъ все розповѣсти. И сумно и болесно!…

Заливалась горячими слезами Маруся зъ жалю, слухаючи сповѣдань Дениса про муки нещасныхъ нево̂льнико̂въ.

— Я думала, що я найнещасливѣйша тутъ нево̂льниця; але якъ бачу, я далеко щасливѣйша во̂дъ тыхъ нево̂льнико̂въ-козако̂въ, про котрыхъ оповѣдаєшь! — мовила Маруся.