Сторінка:Бібліотека для рускои молодежи тт. LVI–LXII (1902).pdf/473

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

сурмены и по̂йшла єще завзятѣйша борба. Боролись завзято свѣжи̂ во̂льни̂ соколы, а єще завзятѣйше козаки-невольники. Въ ко̂нци зломалась сила поганъ и они стали розбѣгати ся по мѣстѣ, котре незадовго во̂дъ козацкого пожару палало червоною поломѣнею.

Вже було низенько сонце, коли наши̂ богатырѣ вертали на Чорне Море, где ждали ихъ чайки. Все було веселе и радѣло невымовно, лише Проко̂пъ бувъ сумный тя невеселый въ понуро̂й задумѣ.

— Надѣявъ ся я зъ тобою живою вертатись, моя найдорожша! — говоривъ Проко̂пъ до мертвои Марусѣ, котру велѣвъ козакамъ забрати до ро̂днои землѣ. — Але на жаль не такъ сталось!…

И здо̂ймивъ зъ єи шиѣ дорогій нашийникъ и обкутавъ нимъ свою шию.

— Поки житя мого нещасного, доти той нашийникъ буде ось-тутъ у мене! Се буде єдина памятка по найдорожшо̂й Маруси и по колишно̂мъ товаришу Свищу! — казавъ Проко̂пъ, всѣдаючи на легку чайку.

* * *

Минуло ко̂льканайцять лѣть.

По зелено̂мъ садѣ Софійского Монастыря въ Кієвѣ, що притыкає головною алеєю до Софійскои