вѣдь, щиру якъ передъ Богомъ! Ты мусишь вы слухати єи?!
— Та вже выслухаю…
И богомолець ставъ сповѣдатись.
— Ты певно не забувъ того часу, коли мы приѣхали зъ Сѣчи до Богуслава до твоєи Марусѣ: ты, я и Микита Безконечный?
— Зъ того часу все памятаю! — сказавъ чернець.
— Перебуваючи у твоєи судженои, я бувъ выбравъ ся до Кієва до свого родича, якъ тямишь… Мо̂й родичь торгувавъ тогды зъ Турками въ нечесный спосо̂бъ. А по дорозѣ Микита учепивъ ся мене, доконче ѣхати зо̂ мною. Я не мо̂гъ спекати ся єго, а обавлявъ ся, що во̂нъ готовъ довѣдатись, хто я такій; и тому середъ степу ночуючи, я нарочно загнавъ єго коня въ кущѣ, а опосля хотѣвъ убити єго, але не удалось! Лише око выбивъ я ему. Охъ!… Я бувъ шляхоцкій сынъ, выхованый розпустно. Житє моє було таке, що маючи двайцять лѣтъ, мавъ я повиснути на шибеници, и тому утѣкъ я на Сѣчь, гда я вырѣкъ ся католицтва и свого роду. Вже зъ малку вщепили въ мене родичѣ велику пристрасть до гроша и я, будучи въ Сѣчи користавъ зъ найменшои нагоды набути гроша, и въ конци задля гроша спродававъ я потайки гарни̂ украиньски̂ дѣвчата до турецкихъ гаремо̂въ. За гарну дѣвчину до̂стававъ я ко̂лька тысячо̂въ
