Ця сторінка вичитана
лѣсомъ ро̂жнои деревины ишли чернець и богомолець мовчки въ задумѣ, мовь мерцѣ.
— Отъ и ось могила отця Захарія! — промовивъ чернець, показуючи на зеленый гро̂бъ, приваленый грубою камѣнною плитою.
— Слава тобѣ, Господи! — шептавъ богомолець.
— По утратѣ дочки — оповѣдавъ чернець — отець Захарій сейчасъ по̂йшовъ у чернцѣ до сего монастыря и тутъ проживъ еще ко̂лька лѣтъ…
— Я вкоротивъ єму вѣку! — перервавъ богомолець.
Сонце заходячи кидало послѣдни̂ вже промѣня ярки̂ на кладовище, где стояли, клячучи на могилѣ отця Захарія, чернець и богомолець зо̂ знесеными въ гору руками и молились за праведну душу поко̂йника…
Камѣнка Струмилова въ маю 1902 р.
