кінця долини, виднїлось плесо озера; ще дальше нові збочи і лїси. Околиця була маєстатична, а бодай такою менї видавала ся. Я завсїгди смирно клоню ся перед могутними і великими творами рук природи — перед великаном, якого не страхаєш ся, але перед яким чуєш себе таким малим і нїкчемним.
Побачивши озеро я з товаришем пустив ся до нього. Перейшовши вигорілу часть лїса, ми пустились вздовж оставшого ще лїса і… на велику втїху стрінули товарища. Він сміяв ся побачивши нас і на запити, де перебував, відповів:
— В царя гір, свобідного і величного сина природи; ось вам уся тайна.
— Досить жартів — говорив я; говори просто, а то ми немало тобою наклопотались.
— Яж кажу, що в царя гір, чоловіка-ориґінала — сказав він і зачав собі з мене жартувати.
Слово ориґінал має для мене завсїгда особливше значінє, як імя чогось не-
