чудотворність лїків, прикладали їх просто де попало, не глядячи зовсїм за ранами. Чиж того бажав лїкар? І о стілько ті люди були безтямні, що уживанє лїкарства стали вони уважати не потребою, а законом. Малі рани ще сяк так гоять ся, а великі дальше гниють і родять нові хороби. А коли хтось чуючи гниль питав їх про здоровлє, вони позакривавши струпи лахами, показують сейчас лїкарство і імя лїкаря і кажуть: „Дивись, чи може бути хорим, хто посїдав отсї лїки” Ми здоровші навіть, як всї инші люди.“ От так ни принимаємо Хрисвове євангеліє!
В кінци перечитав я ще одну главу, а іменно XXV.
По 1900 роках повстаня науки Христа, в віку високої культури здибав я чоловіка і запитав: Чував ти коли про історію натуральну, хемію, полїтику, питав я, но він відповідав: не бачив, не чув, не знаю… Я навіть читати не вмію,
