Білостоці в-літку 1887 p.: поки одні майстерні страйкували, инші працювали, підтримуючи своїм заробітком страйкарів-товаришів; страйкарям таким чином вдалося добитися підвищення платні. В вересні наступного року вибух страйк в Шуї, початий для протесту проти заведення праці на дві зміни, що зменшило заробіток робітників. Цей страйк обхопив одночасно 4 великі фабрики і трівав 10 день.
Результат його був невигідний для робітників: фабриканти, хоча і ввели одну тринадцятигодинну зміну, але одночасно з нею зменшили число робітників. Проте, цей страйк, як і білостокський, свідчив про те, що свідомість спільности інтересів робітників, занятих у ріжних підприємствах, перші знаки якої стали виявлятися ще на початку 80-тих років, не загинула, але розвивалась далі серед пролетаріяту Росії.
На початку 90-их років промисловість перестала оживлятися: це відбилося головним чином на текстильній промисловості, що вельми потерпіла через зменшення попиту на її продукти, викликаного важкими неурожаями, що їх пережила Росія в 1891 і 1892 р. Голодні селяне юрбами поплили до міст, щоб знайти заробіток на фабриках і заводах. Під впливом цього заробіток зменшився; а тому, що одночасно, в зв'язку з неурожаями, ціни на хліб стали вельми зростати, то різко погіршилося становище міського пролетаріяту. Велике незадоволення обхопило робітниче населення міста. Подорогшіння хліба викликало вуличні заворушення і сутички з поліцією в Вітебську, Заверці (Петрковської губ.) і в инших містах. В приволжських містах, де опинилась сила безробітних і голодуючих портових робітників, вибухли голодні бунти, які уряд втихомирював військовими судами і карами на смерть.
Підприємці, користуючись з напливу селян, що шукали працю, стали, зменшувати зоробітню платню: робітникам треба було обороняти старі ціни, в наслідок
