їхньої праці великий бариш. Так поводі зростала клясова свідомість робітників Росії, що лягла вже досить яскравим одбитком на весь робітничий рух половини 90-тих років.
В країнах Західньої Европи з розвиненою промисловістю, де пролєтаріят уявляє із себе могутню суспільну клясу, яка свідомо бореться з капіталом і бере під увагу всі умови, що можуть сприяти успіхові цеї боротьби, найбільший розвиток страйкового руху спостерігається в роках найбільшого підйому і розквіту промисловости. Навпаки, під час промислових застоїв і кріз хвиля страйків спадає. Те, що страйк, початий в час підйому, значно небезпечніщий для підприємців і через те має більше умов, необхідних для його успішного закінчення, ніж страйк, що відбувається в той час, коли промисловість перебуває в важкому становищі, і підприємці раді скористуватись з кожньої нагоди, щоб зменшити виробництво на своїх фабриках і заводах, — обумовлюється свідомістю робітників. Свідомий західньо-европейський робітник, що бере під увагу при оголошенню страйку становище промисловости, кидав працю і ставить фабрикантові ті чи инші вимоги про поліпшення умов своєї праці саме в той час, коли підприємець цінить кожну робочу силу, коли припинення праці загрожує йому великими втратами і коли, з приводу цього, він хутчій згодиться задовольнити вимоги своїх робітників, які загрожують йому страйком.
Цілком инше ми бачимо в Росії до половини 90-тих років. Найбільший розвиток страйкового руху, в одміну від Західньої Европи, припадає на роки промислового застою: в час же підйому і ужвавлення промисловости число страйків різко падає. Це пояснюється стихійним, малосвідомим характером боротьби робітничої кляси в Росії з підприємцями. Велике число страйків виникло виключно в наслідок того, що підприємці під впливом зменшення, в звязку з застоєм в
