відомости про окремі зловживання на тій чи иншій фабриці і, грунтуючись на них, видавав відозви до робітників цієї фабрики, закликаючии їх приєднатися до страйку. Під впливом цього страйковий рух ширився, обхоплюючи все нові й нові підприємства. При страйку був захований великий спокій і витрималість: союз в своїх прокламаціях кликав робітників не чинити безладдя і бешкетів, що були б на руку поліції. Загальне число страйкарів досягло 30-ти тисяч. Відомости про страйк в Петербурзі дійшли до західньо-европейських робітників, і англійські тред-юніони (професійні спілки) допомогли страйкарям присланими грішми.
Влада спершу стратила голову і відносилась до страйкарів здержано, обмежуючись наглядом за захованням ладу на вулиці. Але скоро відношення поліції змінилось. Почались поголовні арешти і ревизії: всі участки і тюрми були переповнені арештованими. Поліція насильно примушувала робітників ставати до праці, хапаючи їх на вулицях і в домах і виганяючи на фабрики. Але все це не помагало і міністр фінансів Вітте видав до робітників відозву.
В відозві він закликав робітників не вірити підкидним листівкам і агітаторам-соціялістам, що, з його слів, дбають не про добро робітників, а користуються ними для своєї злочинної мети, і припинити страйки, бо вони ведуть робітників тільки до руїни; „кожна людина повинна виконати свій обовязок по закону і жити по Божій правді: тільки така людина може бути корисна батьківщині і про неї буде дбати царський уряд; усякий, хто порушує закони, ніколи не матиме підтримки від начальства, а, навпаки, за беззаконність його заслужено покарають“.
Звичайно, що ця відозва не мала впливу на робітників: страйк продовжувався. Але крайня нужда, яку терпіли робітники, примушувала їх призадумуватися над поверненням до праці. До цього долучились натяки
