Перейти до вмісту

Сторінка:Б. Павлов. Пролєтарська боротьба в Росії до революції 1905 року. 1921.pdf/28

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

стуючись цим законом, деякі фабриканти почали робочий день збільшувати. Робітники відповідали на це страйками. Особливо великі були страйки в 1899 p. в Варшаві, де страйкувало більш ніж 30,000 друкарських робітників, механичних і на заводі шкір, а також робітників будівельного фаху в Домбровському районі, де в осени страйкувало до 12-ти тисяч робітників.

Робітничий рух в другій половині 90-тих років перший раз в Росії набрав характер загального клясового руху, спрямованого на зміну соціального становища пролєтаріяту. Коли страйки, звичайно, відбувалися на окремих фабриках і заводах і коли випадки одночасного виступу робітників всієї галузі промисловосте, в якому-небудь промисловому центрі або районі, траплялися відносно рідко, то все ж таки цю боротьбу, що проходила в розрізнених формах, об'єднувала спільність гасел, во імя яких вона велася, і вимоги, які під час цієї боротьби висували робітники. З цьго погляду було ясно, що в 90-тих роках пролєтаріат Росії зробив великий крок вперед по шляху своєї клясової свідомости. Це було настільки очевидним, що всі сумніви, відносно істнування в Росії пролєтаріяту такого, як в Західній Европі, повинні були розвіятись. Це бачив і уряд.

Ще р. 1896 міністерство фінансів в одному свому таємному обіжникові писало: „В Росії, на щастя, немає робітничої кляси в тому розумінню і значінню, як на Заході, і через те немає і робітничого питання. В нашій промисловості панує патріярхальний уклад відносин між робітником і фабрикантом. Ця патріярхальність в багатьох випадках виявляється в тому, що фабриканти дбають про потреби робітників і служащих на їхніх фабриках і стежать і оберегають лад і згоду, простоту і справедливість у обопільних відносинах“. Та вже в рік пізніще рада при міністерстві фінансів, скликана для розглянення питання про зменшення ро-