мі почали заводити тайні страйкові каси, при чому деякі з них зберігайсь і продовжували свою роботу і після скінчення страйків. Переслідування урядом цих кас показало робітникам, наскільки важно було для них добитися волі спілок і зібрань.
Ці переслідування, що їх терпіли робітники під час страйків, не дивлячись на мирні форми останніх, з боку представників влади (арешти і заслання, які робила поліція, викликування війська для задушення страйків) все це приневолювало робітників добачати в уряді свого головного ворога.
Робітники добре розуміли, що закон 1897 p., який зменшив робочий час, був виданий в наслідок того, що уряд не мав иншого способу заспокоїти схвильовані фабрики і заводи і порадити собі з рухом, що все дужче зростав. Ця повільність, з якою виробляли цей закон, доказувала, що уряд не легко згодився на таку відносно незначну уступку робітникам. Мало того, далі виявилось, що при перших таких ознаках утихомирення серед робітників, уряд готовий був до крайньої міри обмежити уступки, що їх дав цей закон. Через три місяці після його оголошення міністерство фінансів почало видавати обіжники і інструкції, які всякими способами урізували ці уступки: ці обіжники збільшували кількість позачергових робіт, які допускав закон, звільняючи від додержування закону, цілі галузі промисловосте і т. ин. А крім того, закону 1897 p. далеко не завжди й додержувалися на практиці. Підприємці находили чимало засобів, щоб його обминути, а деякі з них, почуваючи, що для них це мине безкарно, не боялись одверто його порушувати. В звязку з цим ще p. 1905 траплялося, що робітникам треба було починати страйк лишень для того, щоб добитися від своїх фабрикантів зменшення робочого часу до зазначеного в законі розміру.