вого наукою для робітників, а наслідки цеї науки виявлялися в тому, що серед них зростала ненависть до уряду, який так одверто виступав в ролі їхнього ворога.
Перш, ніж перейти до страйкової боротьби початку нового віку, треба обзнаймитися зі становищем робітничої кляси в ці часи.
Промисловість в Росії, після блискучого розквіту в другій половині 90-их років, пережила на початку XX віку роки важкого застою. Перші ознаки крізи, що починалася, виявились зимою 1899 p. в північному і західньому промислових районах, де особливо потерпіла ткацька промисловість. В Білостоці припинилася праця сливе на всіх фабриках; тисячі робітників опинилися на вулиці і лишилися без шматка хліба. Це саме було в Варшаві й Лодзі, де були випадки смерти безробітних од голоду і виснаження на вулицях.
Р. 1900 промисловий застій обхопив петроградську й центральну промислові области, а також і промисловість півдня Росії. Багате дрібних фабрик цілком припинили працю, більші фабрики зменшили продукцію, звільнили значну частину робітників і зменшили платню. Так, наприклад, в Москві Прохоровська мануфактура звільнила 900 робітників, Реутовська — 1200; в Петрограді на Путіловському заводі з 12.000 робітників залишилося тільки 8.000; в Харкові Бельгійський завод зменшив число своїх робітників з 700 до 150. Одночасно зменшилася платня; напр., в Іваново-Вознесенську платня ткачам зменшилася з 11 карб, до 9, а потім і до 6 карб. Багато фабрик стало працювати тільки 3–4 дні на тиждень; инші зменшили робочий день до 8 годин.
Від початку 1901 року вибухає нафтова кріза в Баку. На протязі цього року число робітників, що працювали в нафтяному промислі, зменшилось з 33 тисяч до 27½ тисяч, а заробіток вменшився на 20–25 %.
Дуже відбився застій на промисловості півдня Росії і з'окрбма Донської области, де розвинулося страшне
