безробіття. Число робітників в залізній промисловості південного району за 2 роки, від 1900 до 1902 p., зменшилося з 64.142 до 43.212.
Промисловий застій і його значіння для робітників загострилися ще через неврожаї хліба що охопили Росію, особливо її південні губерні, в 1897 — 1901 p. p. Вивіз хліба за кордон зменшився, а в приморських містах півдня Росії тисячи портових робітників залишились без праці. З другого боку, ціни на робочі руки дуже впали з огляду на те, що селяне через голод на селах подалися до міст шукати праці.
Розхитанність господарського життя, викликана промисловою крізою, неминуче мусила значно вплинути на настрій всіх кляс громадянства в Росії, серед якого стали з'являтися і користуватися успіхом течії, що йшли проти уряду.
В той час грунтовно міняє свою тактику соціяль-демократія в Росії. Серед гуртків і організацій, що об'єдналися в 1898 p. в соціяль-демократичну партію, а також і серед заснованої в 1897 p. „Всеросійської Жидівської Робітничої Спілки (Бунда)“ панував, як ми вже бачили, економізм, тоб-то напрямок, що обмежував завдання робітничого руху боротьбою виключно економічного характеру і відкладав всякі політичні завдання на далеке майбутнє. Але вже при кінці XIX віку серед соціяль-демократів чути було голоси, що настоювали на необхідности перейти до політичної боротьби і доводили, що завоювати політичну волю є чергове завдання робітничого руху. Поволі ці голоси почали ставати що раз голосніщі і найшли свій вислів на сторінках закордонного нелегального соціяль-демократичного часопису „Іскра“, що почала рішучу боротьбу проти напрямку, що панував в той час в партії. Де-далі проповідь „Іскри“ стала користуватися великим успіхом: щораз більше соціяль-демократичних організацій приймалося її поглядом.
