від праці своїх товаришів, щоб вони розійшлися. Робітники, озброєні одним камінням, що його тут же вибирали з вулиці, декільки разів одбивали напад поліції і примушували її відступити. Війська, що прибули поліції на допомогу, почали стріляти в робітників: дали кілька вистрілів. Докладно не відомо, скільки робітників потерпіло, але пізніще виявилося, що багато із салдат стріляли не в юрбу, а вгору або в бік. Ці рішучі заходи влади не могли втихомирити робітників, і адміністрація зрозуміла, що треба піти на уступки: нічну працю скасовано, звільнених робітників наново принято до праці, заробіток збільшено.
Під час сутички з робітниками поліція зробила низку арештів, 37 арештованих оддано під суд, який виправдав 8 осіб, а решту засудив на ріжні кари, починаючи засадженням до вязниці на 1½ року і кінчаючи каторжними роботами на 6 літ. Ця жорстока розправа звернула увагу на обухівську справу не тільки російського громадянства, але і західно-європейського пролєтаріату: міжнародне соціалістичне бюро приняло резолюцію, в якій від імени міжнароднього пролєтаріату висловило гарячі співчуття робітникам Росії за їхню боротьбу проти царизму.
В осени 1901 p. демонстрації відбувались далі, стаючи що далі звичайним явищем. 1-го травня 1902 p. відбулися численні демонстрації сливе по всіх найбільших містах Росії. В Вільні, Мінську, Катеринославі й Кременчуці поліція люто скатувала заарештованих демонстрантів. В Саратові і Нижньому-Новгороді їх віддали під суд.
На початку ж травня сталася подія, що показала, наскільки зросла свідомість робітників Росії і з якою силою вони готові були протестувати проти всякої самоволі й насильства. На станції Тихоріцькій в вагоні покінчила самогубством заарештована жандармами дівчина Золотова, яку перед смертю ганебно знасиловала влада,
