тому, що двір майстерень був надто малий і не міг вмістити всіх, хто приходив на зібрання, було постановлено перенести зібрання на передміст'я. Там на протязі тижня відбувалися численні мітінги, на яких обговорювалися питання загально-політичного характеру і на які сходилося все населення міста. Иноді число зібраних досягало 30 тисяч. Зібрання прислухалося пильно до сміливих промов про злочини самодержавія, про самоволю урядників, про однобічність судів, про визиск робітників капіталістами. Місцева влада стратила голову і, не знаючу що чинити, мовчки слухала промови ораторів, не пробуючи їх переривати. Поволі страйк зростав: він набрав характеру загального, охопивши механічні заводи, фабрики тютюну і инші міські промислові підприємства. Тоді місцева влада рішила взятись за роботу. 11-го листопаду, коли робітники вже майже розійшлися, козаки в тих, що залишилися, почали стріляти і поклали на місці 6 вбитих, а 12 важко поранених. Після того під впливом обіцянок підприємців піти робітникам на уступки страйк став зменшуватись. На 22-ий день від його початку робітники стали знову до праці.
Чутки про страйк в Ростові поширилися й викликали на знак співчуття страйки в Новоросійську і на ст. Тихорецькій, де робітничий мітінг розігнали козаки зброєю, вбили 5 робітників і багато важко поранили.
Страйки 1900–1902 p. показали, що робітнича кляса в Росії пережила глибоке внутрішнє переродження і що свідомість тісного звязку економічних питань, з'окрема, становища робітників і умови їхньої праці, з питаннями політичними почало щораз тісніще вкорінюватися серед робітництва.
Перш за все помітно зросла серед його свідомість своєї людської гідности. Робітник в Росії початку XX віку не був більш забитою й затурканою людиною, що мовчки терпіла всі утиски й знущання влади і підпри-
