Сторінка:Б. Павлов. Пролєтарська боротьба в Росії до революції 1905 року. 1921.pdf/43

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ємців: він зрозумів, що мав таке саме право бути громадянином, як і його хазяїн, він тепер став готовим обороняти свою честь і гідність свою від усяких зазіхань, відкіль би вони не йшли.

На початку XX віку робітничий рух в Росії вийшов з робітничих казарм і дворів на вулиці міст. Часті масові демонстрації, що відбувалися не тільки в великих промислових центрах, але й по багатьох глухих закутках російської провинції, мали величезне агітаційне значіння, виносячи революційний рух із нелегального підпіл'я й примушуючи десятки й сотні тисяч обивателів, що мирно досі дрімали, на всі способи обмірковувати причини, які викликали ці демонстрації, і мету, до якої йдуть їхні учасники. Участь робітничої кляси в політичній боротьбі зміцнила її звязок з нелегальними партіями. Пролєтаріат почав давати революційному рухові сотні і тисячі гарячих і енергійних борців за волю. З 600 політичних вязнів, що в 1903 p. були в київській тюрмі, 371 було робітників: з 170 революціонерів, що сиділи в нижнєгородській тюрмі, 31 належало до робітничої кляси.

Помітний зріст громадського незадоволення, широкий розвиток політичної боротьби, близька участь в цій боротьбі робітників, примушували уряд замислитись над тим становищем, яке склалося. Тими жорстокими заходами, яких він вживав в боротьбі з усіма ворогами — розстрілами, шибеницями, масовими засланнями, тілесними карами і ин., звичайно не можна було дати собі ради з робітничим рухом, що все зростав. Уряд, розчарувавшись в цих засобах, починає шукати нових засобів боротьби з революцією і в роспачу рішається на спробу взяти робітничий рух в свої свої руки, звільнивши його від впливу нелегальних партій. Відомо, що ця спроба не тільки що не мала успіху, але тільки загостріла тодішнє становище, прискоривши цей взрив, що сколихнув Росію в 1905 році.