Ще в 1896 p. начальник Московської охранки, колишній революціонер і зрадник, Зубатов почав намовлювати заарештованих за страйки робітників відмовитися від політичної агітації, обіцяючи їм за те допомогу московської влади в змаганню поліпшити умови праці. Мабуть, деякі з заарештованих робітників попались на цю удку і, можливо, мимохіть зробилися помішниками охранки. Зубатову при їхній допомозі пощастило шляхом інтенсивних арештів звести ні-на-що працю московської соціяль-демократичної організації, що розвинула була перед цим широку агітацію і користувалася великою популярністю серед робітничих мас.
Зубатов, рахуючись з розвитком страйкового руху, прийшов до висновку, що поліція повинна вжити всі сили, щоб мирно поладнати всі сутички і конфлікти між робітниками і підприємцями, намовляючи останніх піти на деякі уступки робітникам. Московський обер-полицмейстер Трепов, що цілком співчував поглядам Зубатова, подав в 1898 p. генерал-губернаторові доклад, написаний від його імени Зубатовим, в якому докладно описував, якої політики повинен триматися уряд відносно робітничого руху. Небувалий до цього часу розвиток робітничого руху в цій записці пояснюється впливом агітаторів, що організували соціялістичні гуртки. Для цього, щоби успішно боротися з такою агітацією, необхідно дати робітникам змогу законним шляхом поліпшувати своє становище. „Доти, доки революціонери проповідують чистий соціялізм, — писали Зубатов і Трепов, — з ними можна давати собі раду одними репресивними заходами, але коли вони починають використовувати для себе дрібні недомагання законного ладу, одніх репресивних заходів мало, і треба негайно вирвати з-під їх ніг самий грунт“. Для цього необхідно усунути ті недомагання істнуючого ладу, що хвилюва-
