Сторінка:В'ячеслав Липинський. «Нова Зоря» ідеольоґія гетьманців (1929).pdf/1

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


„Нова Зоря“ і ідеольоґія гетьманців.
ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ „ДІЛА”.

Згідно з застереженням ш. автора, друкуємо цього листа без ніяких змін, із виімкою узгідненого правопису. Погоджуючися у цілости з гострою критикою безідейности „Нової Зорі“, не можемо приняти на свій рахунок монархістичного вірування ш. автора, з якого теж походить негативне його відношення до демократичної програми УНДОбєднання — Ред.

Високоповажний Пане Редакторе!

В ч. 48 „Нової Зорі“ в статті п. С. Томашівського є одно твердження, що „Н. З.“ „ніколи не ставилась проти ідеольоґії Липинського і друге, дещо іронічне, що „Діло“ є орґаном більше гетьманським ніж „Нова Зоря“, „тому, що до „Діла“, редаґованого п. Мудрим, Липинський пише, а до „Нової Зорі“ не написав ні одного рядка“. Щоби вияснити нарешті моє становище до „Нової Зорі“, щодо якого серед громадянства розповсюджуються умисне і ненавмисне невірні чутки, прошу Вас, Високоповажний Пане Редакторе, не відмовити помістити оце вияснення на сторінках „Діла“.

Почну з першого твердження п. Томашівського. Воно зовсім не вірне. Не вірне тому, що „Нова Зоря“ хоч і не назвала, правда, ні разу мого імені, але виступила і виступає проти репрезентованої мною ідеольоґії від часу, коли фактичним політичним провідником цього орґану став п. Томашівський.

Від кількох місяців заборонили мені лікарі читати політичну пресу. Тому не знаю, що писалося в „Н. З.“ за ці місяці (на вищезгадану статтю п. Т-ого звернув мою увагу випадково один з моїх приятелів). Але і давніших чисел „Н. З.“ вистане, щоб доказати, яка прірва лежить між нею і нашою ідеольоґією.

Ми думаємо, що одним з перших завдань провідних верстов українського громадянства є виховування цього громадянства в дусі ідеалістичнім. Всі нації недержавні, нації ще не сформовані, ставали націями державними шляхом довгої і непохитної боротьби за певну ідею. В минувшині були це ідеї реліґійні, ідеї династичні, ідеї станові. Тепер висунулися наперед ідеї соціяльно-політичні. Причім не було в історії прикладу, щоб якась ідея перемагала зразу, в життю, скажім, одного покоління. Всі нації переходили через періоди упадку, всі мали свої неудачників та мучеників. І перемагали ці, що своїх неудачників і мучеників шанували, та їх ідеям вірними аж до перемоги залишалися.

В цьому завжди допомагала їм реліґія. Зокрема католицизм, завдяки своїй більшости, відограв величезню ролю в формуванні і відродженні націй, навіть тоді, коли вже не виключне ідея реліґійна вела ці нації до бою. Для українського громадянства досить згадати більш відомі приклади Польщі та Ірляндії. Чи моглиб ірляндці та поляки в тяжкій боротьбі — перші за здобуття, другі за відродження своєї держави — обійтись без помочі реліґії, без помочі духовенства, без сильної віри в Бога, віри в Христа, ще навчив своїм прикладом і смертю на хресті терпеливо переносити по тюрмам, каторгам, і еміґраціям всі невдачі і найтяжче горе. Тому, кажемо ми, українському громанядству, щоб стати зрілою, державною нацією, необхідний державний ідеалізм, опертий на реліґії, на церкві, на вірі живій.

Якже ставиться до цього питання „Н. З.“? Осмішування ідеалізму належить, здається, до одних з її головних завдань. Наприклад в ч. 87 з 1928 р. в статті „Ідея і громадянство“ читаємо: „Останні наші нещастя впали на нас саме через ідеї“, бо „ідеї правдиві, своєчасні, і вміло ширені серед громадянства мусять сьому останньому приносити тільки користь і задоволення“.

Миж думаємо, що всі нещастя впали і будуть падати на нас через ідеї, а через те, що українське громадянство досі не було здатне глибоко перейматися ідеями і, за виключенням одної доби Хмельницького, фанатично боротися за ідеї. Брак національної дисципліни, випливаючий з ідейної індеферентности; українське отаманське індивідуалістичне лучшезнайство, породжене неповажанням для ідеї; повна відсутність авторитетів, для оцінки яких бракує критерія вірности і праці для ідеї; врешті отой одвічний примітивно-реалістичний політичний опортунізм, що за ціну неґайного задоволення і неґайних користей позраджував всі українські ідеї і всіх українських провідників — ось що на цей день держить в стані погною для держаних ідеалістичних націй безідейне недержавне громадянство Української Землі.

Дуже легкий і популярній задачі віддає тепер свій талант і свою ерудицію п. С. Томашівський. Бо коли-ж це на Україні не поборювався ідеалізм во імя того, що приносить користь і задоволення? Чи не на руїнах всіх державницьких українських ідей поростали в піря безчисленні „здорово думаючі реалісти“ русини і малороси? Чи при таких прикметах вже старої Руси, державність у Київі не спиралась на північних твердих варягах, що посадили і держали на кия-