Сторінка:Вадим Модзалевський. Гути на Чернігівщині. 1926.pdf/14

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
ПЕРЕДМОВА.

Питання про систематичне видання пам'яток українського мистецтва що далі вимагає все серйознішої уваги. Це питання тісно звязане з студіюванням пам'яток, а останнє залежить, своєю чергою, від зацікавлености до нього широких верств нашого громадянства. Треба зазначити, що це зацікавлення тільки останніми часами стало більш загальним, більш широким.

Матеріял складає необмежену кількість пам'яток по різних галузях мистецтва, але довгий час зоставався він недослідженим, несистематизованим, незібраним, навіть, у багатьох випадках, невідомим. Мистецтво не входило в життя, як необхідна частина його, було зайвим, не було необхідного оточення за-для його розвитку, не було належної атмосфери для його життя. А час брав своє, і пам'ятки, часом першорядної ваги, масами нищилися, гинули не тільки з причин чисто стихійного характеру, а через нашу несвідомість, через нашу байдужість, що була наслідком цієї несвідомости.

За давніших часів ми можемо відзначити одну з характерних рис українського народу — почуття краси, що виявляла себе в різноманітних чинниках, з яких складається життя, і мала наслідком могутню творчість у сфері мистецтва. Україна в своїй історії пережила бурхливі неспокійні часи, що їх наслідком було спустошення, руїна. Але ми бачимо, як тієї чи иншої доби, після занепаду, вона оживає, повстає міць, виступає уперта творчість. Правда, боротьба, напруження виснажували сили, відбивалися на загальній культурі народу, несли з собою й знищення здобутків культури, в тім складі й пам'яток мистецтва. Але сила творчости була остільки великою, що, не вважаючи на це, ми дістали в спадщину велику силу пам'яток.

Що ближче до нас, то інтенсивність цього почуття краси стає слабшою, слабшає й творчість, народ розслоюється, губить широкий розмах, і, підо впливом соціяльно-політичних та економічних умов, обмежується своїм тісним колом, де й знаходить вихід колективній творчості. Тільки наприкінці XIX ст. було, нарешті, оцінено як слід і цю галузь мистецтва, що має назву „народнього“, чи, тісніше, — „селянського“. Воно ще живе, завдовольняє потреби народу, що його утворив, що в нім кохався і дав зразки високої вартости.