Сторінка:Вакуленко М.О. Українська термінологія- комплексний лінгвістичний аналіз.pdf/20

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ж, значну частину термінолексикону європейських мов створено за допомогою метафори, наявність якої уже свідчить про емоційну забарвленість цих одиниць [ДЛЛ 1965: 155]. І це відповідає мовній тенденції до експресії, яка виявляється у прагненні вживати найбільш образні слова [Серебренников 1970: 251]. Українська термінологія не становить винятку. Наприклад, у діловій сфері маємо стійкі сполуки на кшталт гаряча лінія, обіймати посаду; у фiзицi елементарних частинок звичайними (i звичними) термiнами є гола частинка, дивність, запах, чарівність тощо; у фізиці плазми – електрони-втікачі, збудження; в атомній фізиці – збудження атома; в радіофізиці – мертва зона; в астро- та геофізиці – магнітна буря; в оптиці – гаряча люмінісценція, м’яке / жорстке випромінювання; у техніці – втома металу, жорстка / м’яка вода; в електротехніці – оголений провід; у математиці – теорема про вістря клина, лема про метелика; серед комп’ютерних жаргонізмів натрапляємо на образні одиниці на зразок глюки, зависати (про комп’ютер) тощо. Наявність емоційно-експресивного відтінку в більшості цих слів не перешкоджає успішному виконанню необхідних мовних функцій. Більше того, такий стан речей є природним і закономірним, адже в мові наявні дві протилежні тенденції – експресивна й інтелектуальна: “тенденція експресивна збагачує мову конкретними елементами <…> вона створює нові слова і вислови; тенденція інтелектуальна, аналітична усуває емоційні елементи, створює з їх частини формальні приналежності”, – зауважував Шарль Баллі [цит. за Виноградов 1947: 19]. Очевидно, що i в майбутньому для опису нових складних об’єктiв науки та техніки виникатиме потреба вживати подiбні “емоцiйні” термiни – адже в багатьох випадках саме такі слова, з їx глибиною i “надзмiстом”, найкраще визначають суть явища. Тому в термінолексиці – на відміну від номенклатури – пошук чи вибiр тiльки стилiстично нейтральних слiв часто є недоцiльним i невиправданим.

Наприкінці ХХ століття з’явилося чимало авторських означень поняття “термін”, хоча ще в 1959 році Н. А. Москаленко стверджувала, що спеціальних робіт, у яких подавалося б означення самого терміна і його специфіки, “в лінгвістичній літературі майже немає” [Москаленко 1959: 9]. До цих авторських дефініцій належать, зокрема, ті, що характеризують термін як:

 “слово чи словесний комплекс, який співвідноситься з поняттям певної організованої галузі пізнання (науки, техніки) і вступає в системні відношення з іншими словами та словесними комплексами, утворюючи разом з ними в кожному окремому випадку й у певний час замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю й експресивною нейтральністю” [Квітко 1976: 21]; 20