дисципліною поки що не завершилося створенням узагальнювальної теоретичної праці <...> з чіткою постановкою і вирішенням проблем, пов’язаних із необхідними атрибутами наукової дисципліни” [Даниленко 1986: 7]. Причинами такого стану речей називають яскраво виражений міждисциплінарний характер цієї галузі знань, а також те, що темпи розвитку прикладних галузей термінології випереджають її власний. Очевидною складністю у становленні наукового статусу термінології є те, що “у процесі досліджень і розробок виявилося стільки специфічних рис і особливостей, притаманних тільки термінознавству; прийоми та методи настільки відокремилися від суто лінгвістичних, а об’єкт термінознавства – термін (термінологія) настільки багатогранний і всеосяжний, що це спонукало переважну більшість термінознавців до висновку про комплексний характер науки про терміни” [Авербух 2005: 8-9].
Отож необхідно з’ясувати, які саме епістеміологічні характеристики
дають підстави кваліфікувати певну галузь як окрему науку. Це насамперед
наявність: 1) окремого предмета дослідження; 2) власних принципів і методів
дослідження; 3) процедур опису й аналізу досліджуваного матеріалу; 4) теоретичних положень галузі та їх практичного впровадження (тобто
наявність відповідних університетських дисциплін, а також спеціалізованої
методичної, навчальної та довідкової літератури тощо).
У цьому контексті термінологія має чітко окреслений предмет дослідження (терміни), і більш-менш успішне втілення своїх теоретичних положень у межах навчальних курсів (їх викладають, зокрема, у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, Національному університеті “Києво-Могилянська академія”, Київському національному лінгвістичному університеті, Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка). Натомість відповідних наукових методів термінології (разом із принципами й особливостями їх застосування) до недавнього часу вироблено не було – і це не давало змоги розглядати термінологію як повноцінну науку. Поняття про методи термінології як науки було початково викладено в передмові до “Російсько-українського словника фізичної термінології” [Вакуленко 1996: 5], а також у роботах [Вакуленко КУ 1994; Вакуленко УФЖ 1996; Вакуленко ПУНТТ НТ 1996; Вакуленко 1997; Вакуленко Slavija 1998; Вакуленко ВКП 1998].
Кожна розвинена наука має два основних методи дослідження, які взаємно доповнюють один одного. Наприклад, фізика користується експериментальним і теоретичним методами: результати експериментів завжди порівнюють із теоретичними передбаченнями, а теорія виводиться на основі експериментальних фактів. Суто мовознавчі методи також можна розділити на експериментальні й теоретичні. Подібним чином можна виділити два методи дослідження і в термінології. Термінологія як наука 28
