Сторінка:Вакуленко М.О. Українська термінологія- комплексний лінгвістичний аналіз.pdf/39

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

значеннями відповідного слова слабшає, оскільки різними є, перш за все, позначувані об’єкти. Зміни семантичного характеру, зокрема витворення нових парадигматичних і синтагматичних зв’язків у різних функціональних контекстах, можуть спричинити й структурну перебудову, оскільки модифікація семантики, як правило, відображається на морфемній будові слова (наявності / відсутності певних афіксів), його сполучуваності, дериваційних властивостях тощо. Наприклад, у терміні-словосполученні колірна температура прикметник відрізняється від загальновживаного морфемною будовою.

Утворенння термінів на ґрунті національної мови має бути основним засобом розбудови галузевих терміносистем, адже термінолексика “формується в першу чергу на основі мовних ресурсів кожної національної мови і тільки частково – за рахунок іншомовних слів” [Москаленко 1959: 19]. Водночас нині одним із найпоширеніших, хоча не завжди виправданих та ефективних, шляхів поповнення термінолексикону є запозичування, що спричиняє різке зростання кількості іншомовних слів, які зберігають специфіку власної мови і здебільшого не пристосовані до особливостей мови української. За рахунок яскраво виражених іншомовних ознак такі лексеми розхитують формально-змістовий мовний баланс, оскільки процес засвоєння національною мовою непритаманних їй слів є тривалим, а значна їхня кількість зумовлює якісні (але небажані) зміни головним чином на лексикосемантичному, словотвірному і морфологічному рівнях.

Разом з тим, схильність до запозичування має свою традицію, адже за О. О. Реформатським, послідовність шляхів термінотворення така: 1) запозичення інтернаціонального терміна (у випадку наявності); 2) переклад іншомовного усталеного професійного терміна; 3) термінологічна специфікація загальновживаних слів, яка включає в себе назви предметів (сорочка, поле), явища природи (гніздо), переклад з іноземної мови (високий друк); 4) запозичення з термінології інших галузей; 5) словотворення [Реформатский 1986: 173].

Чимало дослідників – фахівці Інституту української наукової мови, а також Д. С. Лотте, А. М. Терпигорєв, Н. А. Москаленко, А. С. Д’яков, Т. Р. Кияк, З. Б. Куделько та інші – при створенні нових термінів віддають перевагу використанню внутрішніх ресурсів рідної мови [ВІУНМ 1928: 66; Терпигорев 1952: 52; Лотте 1961: 31; Д’яков 2004: 106]. Лише “незнанням багатств і творчих можливостей рідної мови та неправильним розумінням завдань і шляхів міжнародної стандартизації термінології можна пояснити відмову від побудови термінології на базі рідної мови” [Москаленко 1959: 24].

З огляду на те, що термінологічний неологізм можна і слід утворювати, спираючись на питомий лексичний пласт, а саме: 1) за рахунок значеннєвих 39