Сторінка:Вакуленко М.О. Українська термінологія- комплексний лінгвістичний аналіз.pdf/42

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

омонімів, стійких причинно-наслідкових зв'язків між формальними змінами і виникненням лексичної омонімії дозволяє стверджувати, що це явище не є закономірним наслідком певних мовних процесів (О. О. Селіванова дуже влучно кваліфікує це як збіг) [див. також Абаев 1957: 40; Малаховский 1990: 10-12; Реформатский 1967: 88-89; Эман 1960: 123]. З огляду на те, що нерідко виділяють два типи омонімії: гетерогенну (виникає у результаті збігу форми вираження слів) і гомогенну (виникає унаслідок розпаду полісемії) [Кочерган ОЗМ 2006: 321], виокремлення останньої не є коректним, оскільки “омонімія <…> виникає, якщо можна так висловитися, спорадичним, дивним, випадковим чином” [Чейф 2009: 73]. Тобто це радше своєрідний “збій”, коли за наявності різної внутрішньої форми (семантики) деякі мовні одиниці в результаті розрізнених формальних перетворень, зокрема історикофонетичних змін, набувають однакової зовнішньої форми: наприклад, вити ‘видавати протяжні звуки’ (< выти) і вити ‘сплітати, скручувати’ (< вити) – злиття д.-рус. ы та и [і] в сучасний український, т. зв. серединний, и; слати ‘посилати’ (< сълати) і слати ‘стелити’ (< стълати) – занепад редукованих і спрощення [ЕУМ 2004]; рос. лук ‘цибуля’ (< лоукъ) і лук ‘зброя для метання стріл’ (< лѫкъ) – занепад юсів і монофтонгізація дифтонгів [Кочерган ОЗМ 2006: 322].

У кожній мові діють тенденції до вираження різних значень різними формами, з одного боку, і однакових чи близьких значень однією формою, з іншого [Серебренников 1970: 240-241]. Омонімія суперечить першій тенденції, а відтак є небажаною; натомість багатозначність узгоджується з другою тенденцією і тому є природним мовним явищем.

Одним із ефективних шляхів розмежування омонімів і полісемічних одиниць у лексиці є звернення до етимології: омонімічними слід вважати лише різні за походженням слова, тоді як наявність будь-яких зв'язків між одиницями у плані змісту (за характером мотивованості значень, за взаємозв'язком значень у структурі слова, за типом протиставлення значень) вказує на їхню полісемічність. В. М. Лейчик підкреслює, що при семантичній омонімії в термінолексиці однакові за формою терміни не мають однакових сем [Лейчик 1994: 165]. Це стосується таких термінів, як бар, бор, кома, кран, пара, тор тощо. Відтак не цілком коректним є положення, що “розпад полісемії веде до утворення омонімії” [ЕУМ 2004], у зв'язку з чим до одного зі шляхів виникнення омонімів зараховують “втрату зв'язку між різними значеннями колись одного слова” [Гуйванюк 2005: 60] і вирізняють гомогенну омонімію [Кочерган ОЗМ 2006: 321], оскільки в такому випадку ігнорують специфіку історичного розвитку лексичної системи мови, а погляд дослідника обмежується сучасним її станом. Натомість саме звернення до діахронії може продуктивно вирішити питання омонімії й полісемії. До того ж, є підстави вважати критерій “утраченості зв'язку” між поняттями нечітким 42