У випадку багатозначності покладемо, що слово w має значення w1 і w2, де значенню w1 відповідає множина сем {s0, s1}, а w2 відповідає множина {s0, s2} – тобто є одна спільна сема (s0) і одна відмінна. Тоді значення w1 і w2 лежать у перпендикулярних площинах на перетині одиничного кола з бісектрисами між ортами. Скориставшись теоремою Піфагора, можна легко переконатися, що в цьому випадку відстань між w1 і w2 становить εpol = |w1 – w2| = 1. У реальних випадках багатозначності кількість незбіжних сем перевищує кількість збіжних, тому семантична відстань між значеннями полісемантів варіюється між 1 і √2: 1 ≤ ε pol < √2.
На відміну від омонімії, яка є явищем випадковим, паронімія становить певного типу закономірність, пов’язану, зокрема, з різноманіттям і різноплановістю афіксальної системи флективних мов, у тому числі й української. Паронімію кваліфікують як явище часткової звукової подібності слів за їх повної або неповної семантичної розбіжності [ЛЭС 1998]. Паронімія часто має морфемний характер, у зв’язку з чим розрізняють пароніми кореневі (ступінь – степінь), префіксальні (доглядати – наглядати), суфіксальні (сильний – силовий) і флективні (капсула – капсуль). Оскільки коренева паронімія не є поширеним явищем, пароніми часто означують як слова, утворені від одного кореня за допомогою різних афіксів, що зумовлюють різні значення відповідних лексем [Гуйванюк 2005: 63]. Отже, можна вважати, що паронімія виявляє багатство морфологічних тактик у мові та засвідчує здатність мови виражати широкий спектр семантичних нюансів. Втім, тут доцільно розрізняти два типи паронімів: 1) такі, що за формальної схожості мають суттєві семантичні відмінності (іноді значення таких слів є протилежними); 2) ті, семантика яких не має принципових розбіжностей, а відповідні афікси засвідчують певні відтінки основних значень. Саме другий тип паронімії може за певних обставин зумовлювати синонімічні чи псевдосинонімічні відношення між відповідними лексемами (детальніше див. Частину 2).
Явище синонімії належить до проблемних питань лінгвістичної науки загалом і термінології зокрема. Розглядаючи термінологію як науку, що оперує статистичним і аналітичним методами [Вакуленко 2013; Vakulenko 2013-2014], можна дійти висновку, що оскільки кожен метод пропонує свій термін, то терміносистемам притаманне виникнення синонімії. З огляду на нез’ясованість природи цього явища та відсутність єдиних критеріїв виокремлення та опису одиниць його реалізації – синонімів, характеристика цих понять залишається для мовознавства дискусійною. У відповідних джерелах наявні щонайрізноманітніші трактування поняття “синоніми”: “синоніми – слова, різні за звучанням, але близькі значенням. Абсолютних, безвідносних синонімів, які можуть бути вжиті один
46
