Сторінка:Вакуленко М.О. Українська термінологія- комплексний лінгвістичний аналіз.pdf/48

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

входити більшість семантичних компонентів, які складають стверджувальну (асертивну) частину значень відповідних лексем; 4) у неї обов’язково входить головний семантичний компонент твердження; 5) якщо головний семантичний компонент твердження є операторним смислом, то повинен збігатися й підрядний йому предикат [Апресян 2009: 212]. Утім, автор визнає, що цих умов недостатньо для формального означення лексичних синонімів. Оскільки для визнання чи невизнання слів синонімами вирішальною є не кількість семантичних складників, а зважені міри тлумачень [Апресян 2009: 207-209], то наведені вимоги, які базуються на недосить переконливому понятті “більшості” тлумачень і значеннєвих компонентів, не дозволяють однозначно і точно встановити відношення синонімії між словами. З огляду ж на те, що критерій синонімічності, за Ю. Д. Апресяном, полягає не стільки в кількості найпростіших “квантів” синонімії, скільки в їхній відносній вазі, у такому разі суб’єктивну проблему “близькості значень” зведено до суб’єктивної проблеми відносної “ваги” елементарних семантичних складників.

Окрім вищезгаданих дефініцій синоніма, є інші означення, у яких характеристика цього поняття відображена краще, а саме: “не байдужа підміна одного слова іншим, а уточнення тієї самої думки має лежати в основі синоніма. <…> У мові не може бути двох тотожних синонімів, бо значення слова розуміється більш широко. Слова повинні синонімізуватися на основі того спільного, істотного, яке міститься в понятті, що їх споріднює. <…> Але при визначенні сутності синонімів зведення їх до одного й того ж чи близького поняття складає лише частину їх характеристики, друга ж частина повинна полягати в установленні відмінності одного синоніма від іншого” [Клюева 1961: 3–4];  “синонімами вважаються слова, які мають те ж саме лексичне значення, відрізняючись лише відтінками значення, експресивним забарвленням і належністю до того чи іншого стилістичного шару мови, і які мають хоча б частково збіжну сполучуваність, оскільки тільки в цьому випадку вони здатні заміщувати одне одного в реальних контекстах” [Александрова 1975: 15].

Стосовно явища синонімії у “Словнику лінгвістичних термінів” зазначено, що це збіг за основним значенням морфем, слів, фразеологічних зворотів і синтаксичних конструкцій за наявності в них різних змістових відтінків і стилістичного забарвлення [Ганич 1985: 251].

Водночас у лінгвістиці є цілком протилежний і навіть дещо радикальний погляд. Зокрема, в статті В. А. Звегінцева зазначено, що “синонімії, як вона традиційно витлумачується, в мові взагалі немає. Це одна з фікцій, яка рудиментарно існує в науці про мову. Є тотожні для деяких слів словосполучення, які розташовуються на синхронічній площині і тому ніяк 48