і прикладав її до всякого випадку й нагоди. Селяни тут на пароплаві охоче почастували його своїми немудрими харчами, а він зате розповів їм цікавих річей про планету Марс, про сільське господарство в Америці та про радіо. Вони дивувались, і обережно, трошки насмішкувато, потай віри не ймучи, розпитували його про ці дива і про бога.
Левко підійшов до своїх молодих колег, посміхаючись і трохи похитуючись на куцих ногах. Посміхатися й бути в доброму гуморі було його основною властивістю, критерієм його ставлення до світу. Ні бідування, ні наука не змогли вбити в ньому виробленої під тихими вербами села доброзичливости.
Степан і Надійка вже зв'язували свої клунки. Ще один поворот стерна, і кінець піскуватих горбів річки ліворуч лягли сірі смуги міста. Пароплав протяжно крикнув перед розведеним понтонним мостом, і цей пронизуватий гук озвався в Степановому серці болісною луною. Він забув на ту мить про свої ніби здійснювані жадання, і тужливо дивився на струмінь білої пари над свистком, що давав останній сигнал його минулому. І коли свист раптом ущух, в душі його стало тихо і мертво. Він почутив десь у глибу дурний натиск сліз, зовсім невідповідний до його віку й становища, і здивувався, що ця вільгість ще не висохла в злиднях і праці, що вона затаїлась і от несподівано й недоречно заворушилась. Це так вразило його, що він геть зчервонів і одвернувся. Але Левко постеріг його хвилювання. Він поклав йому руку на плече й промовив:
— Не журись, хлопче!
— Та я нічого, — ніяково відповів Степан.
Надійка засипа́ла Левка питаннями. Він мусів назвати їй кожен горб, кожну церкву, мало не кожен будинок. Та Левко виявив мало знання місцевости. Лавру, правда, він назвав, пам'ятник Володимирові теж, а що й горба того звуть Володимирським, він напевно ручитися не міг. В Києві він обертався в обмеженому і визначеному колі — вул. Леніна, де він мешкав — Інститут. З цієї путі він майже не сходив, хіба що бував тричі на зиму в 5-ому Держкіно на американських трюкових фільмах та виїздив врядигоди полювати по лінії Київ-Тетерев. Тому він безсилий був задовольнити Надійчину цікавість, що роз'ятрювалась дедалі. Купи будинків, таких крихотних і ку-
