Сторінка:Валер'ян Підмогильний. Місто (1929).pdf/123

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Натомість ніщо не заважало йому прибратись і почиститись якнайретельніше та рушити надвечір на Гімназіяльний провулок до того будинку, де жила дівчина Зоська.

Поправді, він не почував великого бажання її бачити, але набридла самотність і потреба розважитись після праці з оповіданнями вели його до того місця, де він міг бодай слово живе почути, а як від дівчини, то тим приємніше. Звичайно, не самі слова його цікавили. Фізична туга по жінці не покидала його з того часу, як він покинув мусіньку, і що більше замикав він собі реальні можливості цю тугу розвіяти, то міцніше опановувала вона його уяву. Кілька хвилин перед сном, як законний спочинок після мудрих книжок, він дозволяв собі поуявляти деякі з коханням зв'язані речі, і ця уява була йому приємна попри всю безсоромність. Він засинав у невидимих обіймах, що випускали тільки вранці його бадьоре тіло, лишаючи невсипуще бажання перетворити їх у дійсні. І сни його були глибоко аморальні, мету показували вони в безпосередній простоті, черпаючи матеріял із випадкових пригод його мандрівних днів, коли стосунки з жінкою не визначались навіть умовною пристойністю, бо ж в істоті своїй вони непристойні абсолютно. Спокусник усіх поборників духу, отой диявол, невтомно роздмухував йому в крові порский вогонь, і коли хлопець умів стримувати його в рямцях фантазії, то й це вже було чималою чеснотою.

Проте, на Зоську він не брав жадних намірів і міркував навіть, що через неї йому може пощастить познайомитись ще з кимсь і отак розірвати вузькі пута відлюдности й уяви, що вже починали його душити. З такими думками він висякався й постукав у двері, що їх дівчина сама й відчинила.

— Вам чого? — спитала вона, з'явившись на порозі.

— Вас хотів побачити, — відповів Степан.

— Я вам цього не дозволяла, — суворо відказала вона, але за мить додала: — До мене не можна. Погуляйте, зараз вийду.

І перш, ніж хлопець устиг щось промовити, замкнула двері. Степан вийшов на вулицю трохи ображений, бо почував себе всіма сторонами — розумовою та фізичною — вартим кращої зустрічі. Отака бришка! А проте, почав ходити вздовж будинків, читаючи знечев'я на дверях таб-