письменник вирішив купити відповідну технічну книжку, з якої довідався, що таке аркуш і скільки в ньому літер буває, що таке коректа, цицеро, шпація, рихтовка й американка, пильну увагу звернувши на портретне діло, цинкографію, автотипію, трьохколірку й офсет-машину. Відомості про портрети він глибоко в собі затаїв, а про друкований аркуш зразу ж застосував до своїх шістьох оповідань, як практичну вправу, при чому виявив, що містять вони 207.194 літери, тобто під мірку «від трьох до шости аркушів» цілком підходить.
Тоді він склав їх акуратно й перенумерував сторінки, загорнув у чистий папір і вивів великим гарними літерами: «Стефан Радченко. Бритва. Збірка оповіданнів», а потім запакував, перев'язав мотузкою, як колись звіт Сельбуду, та й здав на чудовну пошту, але жадного листа не послав, уважаючи мовчанку за найгіднішу відповідь.
Театр уже закінчив коло свого розвитку. В конструктивних поставах з підкресленим акторським жестом та інтонацією, як проявами єдиної, згущеної вдачі дієвої особи, з перевагою масових сцен та умовними обставинами, де афішні написи й кістяк декорації характеризують місце дії, даючи їй простір розвиватись разом у кількох плянах, сучасний театр причастився на вищому щаблі свого розвитку до вихідного свого джерела, релігійних видовищ античности й середніх віків, і далі перед ним стелеться шлях самоповторення, прискореного проходження знайомих уже етапів, з певною домішкою поновлень, але вже без могутнього фермента поступу, що тільки й може дати мистецтву буяння. І підлягаючи діянню всеосяжних законів розвою, єдиних і непомильних, яких присутність у різноманітності життьового процесу людський геній здібний викрити, а не змінити, стовбур театру пустив від прикорня бічну галузку, якої зріст нагадує фокус індійських маґів, що вирощують за хвилину перед очима глядачів із насінини гіллясте дерево.
Двадцять ще років тому тулившись по дерев'яних ятках коло цирків та базарів, поділяючи властивий їм сморід стайні й поторжі, зневажений від вищого суспільства,
