Сторінка:Валер'ян Підмогильний. Місто (1929).pdf/128

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

преси й громадської думки, пуп'янок кіно був пересаджений до центральних вулиць, у розкішні приміщення з блискучою оздобою, розлогими фойє, та симфонічною оркестрою, і, розцвівши там повною квіткою, воно дістало враз запаморочливого визнання. Здійснюючи непоборні для театру завдання ілюзії та повноцінности акторського руху, воно зменшило сцену на цілий вимір, а розсунуло в безкрайність, і кинуло на неї всю повінь дійсности, позбавивши її жадної реальности. Відібравши дії голос, воно зробило її зрозумілою для всіх племен і народів, і отак, обертаючи колосальні противенства, як довершений діялектик, зміцніло й привернуло до себе людські погляди та серця.

Рябизна постатів, країн і часів, зведених на екран жезлом німого чарівника, збуджувала в молодого письменника, Стефана Радченка, ту лескотну суміш радости й погноблення, що опановує людину десь серед безкінечного степу, коли ніч бренить неспійманними шепотами й розгортає перед очі омани. Коли в залі гасла електрика, разом з першими акордами оркестри, хлопця обнімав такий настрій споглядання, і він пошепки проказував назву фільму, немов передчував у ній його зміст. Потім заглиблювався в екран із смаком дослідника, совав ногами, коли прочитаний напис довше затримувався, і часом, захоплюючись влучною чи трагічною сценою, стискував свою руку, що мала постійне перебування на колінах дівчини Зоськи, його неодмінної і незмінної супутниці. Вона тоскно шепотіла йому:

— Мені боляче, божествений!

Але в ту мить він справді, як бог, був далекий від неї, з'єднавшись із рухомими світляними фігурками, що захоплювали його палку уяву в свої мандри, переживання й пригоди, де він чув пахощі бачених садів і постріли задимлених рушниць. Іноді, додому вернувшись, не запалював світла й у темному блискові шибки відтворював принесені з собою образи прекрасних акторок, одягаючи тілом їхні принадні тіні.

Та багато частіше й сумніше, перед тим вікном стоячи, міркував він про дівчину Зоську, що називала його «божественим», немов глузуючи з безсилости його заходів. За три тижні, відколи вони познайомились, їхні відносини