м'ятав, як вивчився читати. Якось випадково. І потім з насолодою вимовляв слова, аж ніяк не розуміючи їхнього змісту.
Коло вітрини він стояв довго, читаючи одну по одній назви, книжок та видавництв і дати років. Про деякі він думав, що вони будуть потрібні йому в Інституті. Але чудне вражіння справляла на нього ця маса томів, що серед них він побачив тільки одну читану книжку. В них немов зосередилося все те чуже, що мимоволі лякало його, всі небезпеки, що він мусів побороти у місті. Наперекір розумові й усім попереднім розрахункам, безнадійні думки, спочатку ніби питання, почали опановувати хлопця. Ну навіщо було сюди забиватись? Що буде далі, як він житиме? Він пропаде, він старцем вертатиме додому. Чом було не їхати до свого окружного міста на педкурси? До чого ці хлоп'ячі вигадки з Інститутом і Києвом? І хлопець стояв коло невеличкої подольської книгарні, що здавалась йому сліпучою, немов вагаючись, чи не вертати на пристань.
— Я притомився з дороги, — подумав він.
На рахунок цієї притоми він і поклав ту обважнілість м'язів та неохоту рухатись, що його тут обняла. Але почував він себе посланцем, що виконує надзвичайно важливе, тільки чуже доручення. Свої давні бажання він раптом відчув, як сторонній примус, і скорився йому не без глухої відрази. Він пішов далі під владою своїх побляклих на мить, але чіпких мрій.
На Нижньому Валі одшукав тридцять сьомий номер, зайшов хвірткою на подвір'я і постукав на ґанку в глухі, поїдені червою двері. За хвилину йому одчинив чоловік у жилетці, з куцою борідкою й сивиною в волоссі. Це й був рибник Лука Демидович Гнідий, що за часів Революції та міських злиднів був зробив рідне Степанове село Теревені центром своїх крамообмінних операцій, завсігди спиняючись у хаті його дядька. Тепер рибник мав поквитуватись за ці вигоди, хоч роки ті вже минули та й були зовсім не такі, щоб їх приємно згадувати. Він трохи злякано глянув на Степана поверх окулярів, потім неспокійно розірвав конверта, переглянув листа й мовчки пішов читаючи його, до хати.
Степан лишився сам перед розчиненими дверима. Клунки муляли йому плече, і він скинув їх додолу. Поче-