полишають у душі робачка, що підточує коріння дальших прагнень. Він відчув тоді всю непохитність, незмінність, невиправність колишніх дій, навіть думок, бажаннів, що лягають підґрунтям майбутньому, ховаючи в собі можливість землетрусів.
У вузькій щілині перед ним кружляли ще якісь жінки, ще якісь чоловіки, і котресь, поточившись, причинило двері.
Сплативши рахунок, Степан схопив Зоську за руку й злякано прошепотів:
— Ходімо звідци!
Вона з жалем пригорнулась до нього:
— Мені так гарно тут…
Але він хутко вивів її на вулицю, де осінній морок невпинно зривався вітром і сочив холодними краплями.
Проблема грошей набувала дедалі загрозливіших форм. Він був напередодні банкрутства всього свого вбрання від кашкета до галош, шо, послуживши йому півроку, починало виявляти ознаки страшного, хоч природнього занепаду, якого годі було вже приховати ретельним чищенням. Процес одягання, такий приємний йому колись, тепер у сущу муку обернувся, бо вранці наявніш, ніж будь-коли, показувалась руїна його білизни, крайнє зужиття черевиків та лихий блиск ліктів на піджаку, віщун майбутньої дірки.
Заходили перші місяці слизької київської зими, і не палити в кімнат було вже зовсім незручно. Щоправда, він заклеїв вікно, дуже дбайливо й щиро, не минувши жадної зрадливої щілинки, але холод, здавалось, проходив крізь мури, і вранці хлопець передчасно прокидався, тремтячи, хоч клав на себе поверх заслуженої салдатської ковдри все своє майно, навіть подушку на ноги, сам голову притуливши на парі статистик, загорнутих у хамло. Злидні в хаті гнітили його і позбавляли енерґії. Ввечері, коли не ходив з Зоською до кіно, він лягав на ліжко, силкуючись зігрітись та потішаючи себе надією обмислити яку тему до оповідання, але просто лежав з притоми та прикрости, і часто одягнений засинав, уночі здивовано схоплюючись із гнітом на серці.
