Сторінка:Валер'ян Підмогильний. Місто (1929).pdf/164

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

існування, споживаючи з дерева пізнання вічно-свіжі плоди, стала рівноважніша, приязніша до нього, втратила різкість колишніх забаганок, зберігши тільки якийсь неспокій, що зраджувався раптовими підступами туги.

Тоді дивилась на нього очима, що нагонили йому невідому турботу, немов погляд її проймав його душу й ворушив там замкнені тайники. Тоді лежала, заклавши під голову руки, далека, зосереджена, чужа, і мовчала. Потім оживала знову.

— Може дома тобі погано? — питав він.

— Погано. Але це дарма.

Батько її, дрібний урядовець, одержував надто мало грошей, щоб хатнє життя їхнє могло бути принадним. А їй самій знайти посаду ніяк не щастило. І Степан силкувався розважати її, як міг. Приносив шоколяду, цукерки, квітки, ілюстровані журнали, що вони разом проглядали. А тепер хотів зробити подарунок. Що саме? Перебравши багато що, він спинився на пахощах, бо любив їх, сам соромлячись уживати.

У парфюмерії і він запитав гарних пахощів.

— Вам «Коті»?

— Найкращих.

— «Парі»? «Льоріґан»? «Шіпр»?

— Льоріґан, — сказав він, бо назва ця йому сподобалася найбільше.

Він заплатив п'ятнадцять карбованців за пляшечку, але був задоволений. Бо, певно, гарні вже пахощі, коли їх так мало на стільки грошей!

У п'ятницю, прибравшись у новий костюм, він бадьоро з'явився па побачення.

— Зосько, — сказав він. — ось що я тобі купив.

— «Коті»! — скрикнула вона, як дитина, діставши несподівану, але вимріяну цяцьку

— Це найдорогші пахощі, — сказав він. — Дуже радий, що тобі подобається А на мені новий костюм!

— Справді? Встань. Піди. Повернися. Божествений!

— Почекай. — мовив він, радіючи вражінням від подарунку й від себе.

Він узяв флякончик, обережно відіткнув його, розірвавши тонку плівку на скляній затичці, в пориві ніжности почав напахчувати Зоську, водячи долонею, змоченою