Вранці загадка вчорашньою одвідувача розі язалася досить просто. Правда, Степан відразу не пізнав обличчя, прикрашеного англійськими вусиками, не пізнав постаті в широкій оленячій куртці та жовтих шкіряних рукавицях, але тільки гість промовив, вітаючись:
— Здрастуй, Стефочко, прийшов тебе провідати, — йому жадною сумніву не лишилось, що це і єсть його іститутський товарній, Борис Задорожній, котрий цю кімнату йому був виступив.
— Сідай, Борисе, — сказав він. — Добре зробив, що зайшов.
Борис Задорожній сильно змінився за рік по скінченні Інституту не тільки одежею, а й поводженням та тоном голоса, і той перший вигук, що зійшов йому на вуста в привітанні, був тільки відгомоном студентських часів. А далі в мові його почувалась зверхність людини ділової, що не звикла слів своїх марнувати й свідома ціни їх.
Роздягтись і появивши на світло толстовку сірого сукна з великими кістяними ґудзиками, він витяг з кишені вкладистого портсигара й чемно пригостив господаря.
— Кури, прошу.
Потім критично оглянув хату.
— Живеш тут, значить?
— Живу, спасибі тобі.
— Е, за що там дякувати! Обшарпана кімната. Шпалерами її поклеїти та стелю помастити. Гроші є?
— Та водяться.
— Тоді поклей конче. Шпалери зараз недорого. Купуй у ленінградському об'єднанні, раджу.
Степан погодився, потім спитав:
— Як же твоя катедра?
Борис пустив під стелю звій диму.
— Катедра? Та я її через тиждень кинув. Не про мене цей сухий науковий м…… Зараз я старший інструктор кооперативного буряківництва на Києвщині. Де в тебе попільничка? Додолу мабуть трусиш, студент ти!
І почав розповідати про стан кооперативногоо буряківництва, про торішній урожай та шкідників. Хиб сила, але все йде вперед, це безперечно. Бюрократизм заїдає! От відбудовують цукроварню в районі ст. Фундуклеївки, де йому часто доводиться бувати, і що ж — робітники є,
