Борисові одвідини справили на нього загалом неприємне вражіння, але поруч він почував до колишнього приятеля певну заздрість. Коли консерватизм поглядів Борисових, його міщанська обмеженість у сфері вищих питань культури були хлопцеві глибоко відразні, то жадоба практичної діяльности, любов до своєї праці й певність її корисности, що в словах молодого господарника бриніли, імпонували йому своєю сталістю. В цю кімнату, комору багатьох зневір і піднесень, Борис приніс дух справжнього будівника життя, бадьорий дух буденної, непомітної творчости, що невпинно перетворює землю. Адже тільки завдяки йому та таким, як він, покладачам матеріяльного фундаменту людського існування, стає можлива творчість вищого порядку, і хіба він не має права уважати її за відблиск власної праці й відкидати її, коли не має часу нею тішитись? Його праця, дрібна, нужденна, йому слави не дасть, ім'я його не впишеться в жадній історії, отже прагне він своєї винагороди в грошах, шукає спочинку в родині, себе увічнити хоче в родові своєму, — і чи можна за це ліпити до нього наличку обивателя? Обережніш! Невідомо ще, хто кого має зневажати! Невідомо, хто справжній рушій життя — хто виводить споруду його чи хто пісні виводить, на вершечку тієї споруди сівши!
Степан кинув цигарку. Так, різний вони з Борисом тютюн палять! Так, різні вони люди.
Але Надійка покинула технікум! Умовив, каже. Видимо, яка там умова була! Адміністративним порядком, та й уже. Звичайно, йому жадного діла немає до цього. Все це страшенні дрібниці.
Проте, невдоволення лишилось у нім, немов Борис його чим образив. І щобільше він товариша для себе виправдував, то винуватішим його почував і ворожішим. Порошинка прикрости, котившись з гори почуття, шириться, більшиться, росте, як снігова баба, і падає в серце брилою льоду. Потім кальорій і кальорій тепліні треба, щоб розтопити цей несподіваний тягар.
Половина на першу. Час іти на побачення. І він, розминаючись, підвівся з жалем — не тому, щоб іти йому не хотілось, а шкода було покидати щось необмірковане, недодуману до кінця думку, шо лишилась у нім, як заплутаний клубок вовни. Він одягся, вийшов і скорчився від
