— Ти вже тут? — здивувалась вона.
— Вийшов зарано, — сказав він, посміхаючись, — щоб швидше тебе побачити.
— Ой, який ти брехунчик!
Вона скинула пальто, капелюха й кинулась то нього.
— Погрій мене, — сказала вона, — Зоська страшенно змерзла!
І в ту мить постерегла його смуток.
— Божествений розкис? Чому божествений розкис?
— Настрій поганий, — відповів він. — Це минеться.
Вона обняла його.
— Де настрій? — питала. — Тут? Тут?
І цілувала йому чоло, очі, щоки, як цілують дітям забитий палець, щоб не болів.
Потім умостилась у своє крісло, а хлопець сів на застілку коло її ніг. «Коло ніг королеви»), жортував він.
Зоська закурила, поклавши ногу на ногу й ліктем упершись у коліно, почала говорити, немов сама собі міркувала, висловлюючи свої думки так, як вони плелись у її голові, з усіма перепусками й скоками. Безперечно, поганий настрій буває навіть у Зоськи. Чому? Бо люди всі страшенні коміки, вони не хотять жити просто, а все щось вигадують, щось накручують, щось собі уявляють, а потім сами й мучаться. Зона шукає посаду, ходить на біржу і в профспілку, а там усе такі надуті сидять, такі поважні, а їй дуже смішно й хочеться показати їм язика. Татко ввечері пише якісь звіти, і вона раз намалювала в кінці коника, бо він дурниці пише, і нікому це непотрібно. Їй дуже подобаються аеропляни, бо вони високо літають, але їм не в голові Зоську покатати, вони бомби кидатимуть. Bсіх товстих і замислених їй хочеться штрикнути пальцем у живіт, щоб вони не думали.
Але найбільше чуднот добачала Зоська в людському коханні. Всі ж живуть одне з одним, роблять усякі приємні гидоти на самоті, а ніхто не хоче признатись! Навіть кажуть, що це непристойно — тоді зовсім не треба робити! Просто задаються на півтори копійки.
— Ти заснув? — спитала вона раптом, шарпнувши його.
— Ні, — сказав він.
Він сидів, прихилившись до крісла і слухав її слова, що вже не раз чув у різних комбінаціях з різних нагод. Він
