Перейти до вмісту

Сторінка:Валер'ян Підмогильний. Місто (1929).pdf/206

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

добрий, він усе приймає і прощає. Він уміє спиратись на причини, А чуття нищить їх. Щастя чуттьової величі є щастя заперечення, а розумової — ствердження, чуття — обурення, розум — терпимість, чуття — запал, розум — гострота, чуття лишає кінець-кінцем попіл, розум — тільки рани. От вам повна картина щасть. Яке вибираєте?

— Чуттьове, хоч воно й обмежене.

— Кожен вибирає те, що може. Щождо обмежености, то не забувайте, що й усе наше життя обмежене певним часом, простором та умовами, від нас — у найкращому разі! — мало залежними. Я, особисто, припускаю гірше. Коли мені кажуть про незалежність націй чи жінок, я хочу відповісти: друзі, тільки одна незалежність є — незалежність нашого життя від нас! Отже, обмежености лякатись нема чого, бо прагнення до безмежного завжди приводить до порожнечі.

— Уже дванадцята.

Це сказав пивникар, приємно посміхаючись. Звичайно, це дитячий час, але він, як чесний громадянин, за обов'язок має виконувати приписи закону, то більше, що штраф величенький.

На дверях він уклонився.

— Сьогодні трохи шумно було, вибачайте.

Він натякав на скандал із тарелями.

— Заводьте алюміневий посуд, — порадив поет. — Він не б'ється, а самий металь користується тепер величезною популярністю.

Потім звернувся до Степана:

— Хочете, погуляємо трохи? Чудова українська ніч.

Хлопець вагався.

— Я трохи стомився, — сказав він.

— Обіцяю мовчати.

І пішли вдвох до Опери, де вистава вже кінчилась, і незайняті візники поволі роз'їздились униз вулицею Леніна. Дійшовши до Шевченківського бульвару, приятелі повернули назал. Поет справді мовчав, наставивши капелюха Й устромивши руки в кишені пальто, а Степан, п'яніючи від холодного місячного сяєва, скинув галоші й сковзався по намерзлих пішоходах.

На чергове побачення з Зоською хлопець ішов неспокійно, навіть з деяким острахом. Яких слів мусить до-