Він спокійно зважував міркування «за» і не знаходив жадного «проти». Потім спитав:
— Скажи, ти хочеш? Зосько!
Вона лукаво відповіла:
— Звичайно, хочу. — І смутно додала: — Якби ти знав, як важко бути коханкою. Скільки я перемучилась!
Він вдячно поцілував її.
— Тепер уже кінець твоїм мукам. Але батьки твої!?
— А я їх питатиму? Вийду заміж, та й уже.
Тепер вона сіла коло нього на килимі, і почалося захоплене обговорення майбутнього життя. До ЗАГС-у вони підуть, коли буде кімната, яку Степан шукає. Але може треба зразу дві? Поміркувавши, погодились, що дві важче знайти й важче умеблювати. Хай згодом. Степан розгортав широкі пляни роботи й розваг. У Зоськи відразу прокинувся жіночий дух порядкування. Вона вмить уявила себе господинею з необмеженою владою в хаті. Два килими, або вона й заміж не виходить! На сніданок — конче яєчки.
— Це дуже поживно. І смачно, — сказала вона.
Він пригорнув її і шепнув їй на вухо:
— Крім того, заведемо собі пацанка.
— А що таке пацанок?
— Це такий маленький хлопчик.
— Ах, хлопчик, це дуже гарно!
Нарешті Степан догадався глянути на годинника. П'ять на четверту. Справді, шахрай з цього часу!
Коли одяглись, дівчина сказала, згадавши:
— Завтра ж та вечірка. Ми підемо?
Він чемно поцілував їй руку.
— А чому ж? Коли хочеш, оповістимо там про наші заручини.
— О, це буде фурор!
Зоська стягла з нього шість карбованців пайки — за себе і за нього, — дала йому адресу й сказала приходити о десятій увечері. А сама мусіла раніше піти, щоб допомогти господині.
Але він не хотів розлучатись з нею до завтра.
— Сьогодні ми в театрі? — спитав він,
— Тільки щоб назад — візником!
