не тільки балачки про шлюб, а й усі відносини його з цією канаркою були сущим непорозумінням. Що могло подобатись йому в ній? Тепер він трохи не почервонів від сорому за свій смак.
Тим часом Зоська познайомила його з дівчиною, що відчинила двері. Це була молода господиня дому, і хлопець чемно поцілував їй руку.
— Роздягайтесь, — мовила вона привітно. — Ми вже давно танцюємо,
Степан уклонився. Крізь непричинені двері з вітальні линув голосний мотив танцю, шелест ніг по підлозі й невиразна розмова.
— Чому так пізно? — стурбовано спитала Зоська, коли господиня вийшла. — Я хвилювалась. Може захворів?
— Ні, я зовсім здоровий, — сказав він.
Поки він роздягався, Зоська, заспокоївшись, радісно бубоніла. Ну, дуже добре, ще він з'явився! Всі тепер у зборі. Ах, як весело! Батьків, звичайно, вирядили з хати, бо батьки — це найнудніше в світі. Ніхто більше не накручує, як батьки.
Потім узяла його під руку, щоб вести до вітальні. Але він свою руку визволив і холодно сказав:
— Чекай, я маю з тобою поговорити.
Зоська спинилась, здивована суворістю його голосу.
— Я ж почуваю, що в тебе щось сталося! — скрикнула вона.
— Зосько, — провадив він, — вчора я дурниць тобі наплів. Визнаю свою помилку. Але забудь про них, раз назавжди.
Вона трохи помовчала. Потім тихо відповіла, дивлячись йому ввічі:
— Ти ж сам усе вигадав… Що ж, хай буде, як раніше.
Докір у її погляді оскаженив його. Він нервово знизав плечима:
— Та не як раніш, а ніяк! Розумієш?
Зоська прошепотіла, хитаючи головою:
— Значить, ти мене не любиш?
— Покинь із своєю любов'ю! — розпачливо скрикнув він. — Обридла ти мені. Відчепись від мене, от що!
І повернувшись, зайшов до вітальні.
На порозі він спинився на мить, оглядаючи помешкання.
