Воно належало, певно, лікареві, скільки міг він дорозумітись із ілюстрованих журналія, розкиданих на круглих столиках, та решток медичного духу в повітрі серед тютюнового диму. Тепер стільці й крісла були присунуті до стін, щоб звільнити посередині простір до танців. Просто, в дальшій кімнаті горіло матове червоне світло, а ліворуч, крізь зачинені двері чути було брязкіт посуду та металевого накриття. Загалом присутніх було душ з двадцять, і він зразу ж постеріг, що жінки переважають, Танцювало тільки чотири пари; інші сиділи вздовж стін, де збито меблі. Коло піяно в кутку працював худий єврей-тапер, що підвів на Степана, коли той увійшов, байдужі очі професіоналіста, в якого заняті тільки руки.
Окинувши пильним поглядом обставу й присутніх, хлопець легко, вільно, посміхаючись, підійшов до господині, і знову чемно вклонившись, попросив познайомити його з гістьми.
— А де Зоська? — спитала та.
— Десь зникла.
Музика стихла, пари роз'єднались, отже всі були до його послуг. Він поволі обійшов з господинею кімнату, спиняючись коло занятих стільців, і певно вимовляв своє прізвище, недбало поглядаючи на чоловіків, а в жінок вдивлявся гостро й допитливо, як на підсудних. Він схвильовано досліджував їхні обличчя гарячим поглядом, що м'яко плив по волоссях, щоках і шиї, безжально викриваючи в рисах найменші огріхи, так ніби був це зверхній погляд з необмеженим правом вибирати. Його очі були жадібними очима пристрасти, що шукає мети. Його потиск був міцний і визивний, тіло гнучке й напружене, бо, роблячи огляд, він і сам себе напоказ виставляв. Солодко почував, що найкращий тут з юнаків, але, перезнайомившись, лишився невдоволений — жадна йому не сподобалась.
— Ми не були ще в «червоній» вітальні, — заявила господиня.
— Вибачте, — сказав він.
Там, у червоній півтемряві, де він зайшов уже без великих надій, за столиком у м'яких кріслах сиділо двоє чоловіків і жінка. Сюди з усього помешкання знесено хатні рослини — високий фікус, олеандру, лапаті кактуси, гострі трилистники, і в тьмяному світлі лямпки, обгор-
