Сторінка:Валер'ян Підмогильний. Місто (1929).pdf/217

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Нарешті юнак з дівочим обличчям не витримав і зник, перепросивши. В кімнату линули тоскні звуки фокстроту, опадаючи на килимі, меблях і рослинах зів'ялими пелюстками величезної жагучої квітки. В світлому отворі дверей миготіли постаті, і деякі, переступаючи в захваті поріг, ламали тут священний затишок різким човганням узуття. Степан казав про літературу сучасну, свою й чужоземну, деклямував вірші пристрасних поетів, щоб навіяти тій прекрасній Ріті відчуття й бажання любови, щоб притягти до себе її оголені руки, що лежали на столі, темні, спокусливі під збудним світлом червоної лямпки. Часом вона спиняла мельки на ньому свій блискучий погляд, що натякав на зрозуміння та згоду, і тоді хлопець почував глухе й гаряче повстання в крові, немов не логляд її, а плече його торкнулось.

— Багато все таки нових письменників є, — сказала вона.

Вусатий юрист прикро засміявся. Нема що дивуватись! Адже кожен пише в дитинстві щоденники та вірші, тільки виросши, кидає ці пустощі. А дехто так у дитинстві й лишається, от і все!

Степан спахнув, і не підводячи до нього голови, їдко відповів:

— Вуса — ще не ознака дорослости!

Потім підвівся й запитав Ріту:

— Хочете танцювати?

Думав: або вона згодиться, або зразу ж звідци піде.

— Залюбки, — сказала вона.

Взяла його під руку, і вони вийшли в залю.

Тепер, при світлі шістьох білих лямпок, що горіли під стелею, він міг роздивитись на неї цілком. Вона складена була з двох тонів, без жадних переходів між ними — чорного; волосся, очі, сукня й ляковані черевики, та смуглого: обличчя, тіло рук і плеча та панчохи, і це просте поєднання надавало її постаті гордого чару; жадних кучерів чи гребінців у рівній зачісці, жадних прикрас чи гаптування у рівній сукні, що від стану трохи ширшала й немов підрізана була внизу, як і пасмо над чолом. Все чорне мінилось на ній від жвавих очей, а смугле застигло, життя було в убранні, а в тілі сон.

Перед ними плавко хитались захоплені пари, і Степан