Перейти до вмісту

Сторінка:Валер'ян Підмогильний. Місто (1929).pdf/45

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

поміщицьких книгозбірень, розкладок з Повітполітосвіти та дрібних купівель і пожертв, нараховувала 2178 томів, що він їх сам переписав, переномерував і порозставляв, розбивши на відділи. Це була найбільша сільська бібліотека в окрузі, і кожен том її мав на собі печатку його дбання.

«Нагадай, щоб забрали з повіту ленінський куток», писав він, «сім карбованців я заплатив, лишається два з половиною. Плякати й стрічки, що повишивали дівчата, сховані у великій шафі, ключі я віддав Петрові. Загадай дівчатам зробити ще бант — чорний з червоним, тут у Інституті такий висить на портреті, дуже красиво. Нікого я тут ще не знаю. Бачив двох хлопців із якогось села —несвідомі такі, аж сум мене взяв. Важко мені буде на харчі, та вже терпітиму. Пиши мені про все, може на різдво приїду. Степан».

Коли пароплав зник з видноти, хлопець сів на лавочку й скрутив цигарку. Пристань спорожніла. Хлопчаки з насінням та зельтерською водою знечев'я заводили між собою сварки. Один з них попросив у нього прикурити й спочутливо сказав:

— Баришня ваша поїхала. А без баришні скучно.

Степан посміхнувся на його слова й важливий вигляд знавця. Він теж міг би поїхати завтра, навіть розумно було б це зробити, замість тинятись півголодному по місті. Однаково мабуть лекції й через тиждень ще не почнуться. Та щось затримувало його, якесь чекання й прихована неохота вертатись хоч би на кілька день додому. Лист його був тільки з вигляду щирий. Йому здавалось, що вже ціла вічність минула з того часу, як він покинув сільські оселі, і коли в листі він так докладно цікавився тамтешніми справами, то тільки дурив себе, хотів сам себе переконати, що минуле йому близьке, що він живе ще ним і для нього.

О першій годині побачив, як і сподівався, своє ім'я в списі прийнятих, подав до Созабезної комісії прохання про стипендію і зайшов до Левка по книжки, бо перед ним був цілий тиждень гулящого часу. Але Левкова бібліотека була надто обмежена й випадкова —крім сільськогосподарських підручників, він мав комплект Літературно-Наукового Вісника за 1907 рік, «Хмари» Нечуя-Левицького та збірку творів Фонвізіна. Все це Степан зав'язав мотуз­-