Перейти до вмісту

Сторінка:Валер'ян Підмогильний. Місто (1929).pdf/50

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Обридне ще цілуватись.

І всі пішли на літвечірку.

Прийшли вони на годину пізніше, ніж оповіщено початок, але мусіли ще півгодини чекати. Це спізнення не було виявом недбалости публіки до літератури, а явищем загальним, одним із наслідків глибокої зневіри до громадського життя. Розпорошений і загнаний у свої нори обиватель надто неохоче вилазить із них, і коли йому кажуть прийти о першій, він приходить о другій, ще годину посмоктавши свою лапу.

Вредний Яша власною персоною сів між Степаном і Надійкою, перетявши їм шляхи сполучення,і хлопцеві не лишалось нічого іншого, як роздивлятись на публіку й на залю.

Місця в Малій Залі Національної Бібліотеки, де звичайно вечірки відбувались, поділялись, за клясовим принципом, на дві категорії — спереду стільці про обраних, ззаду лави для плебсу, здебільшого студентського; позад лав було ще досить порожньої підлоги, де могли стояти ті, хто й на лави не втрапив. Кволі голоси літератів, що здебільшого не вміють ні читати, ні промовляти, долітають сюди до вух зовсім невиразним мимренням, і публіка мусить тут розважатися самим виглядом літературного дійства, постаттю письменника, що читає, його колегами, що сидять на підвищенні за столом, курять, пишуть одне одному записки, позіхають і роблять надхненні обличчя. Найбільше оплесків посилає ця ґальорка не белетристам, що розкладають на катедрі рукописа й читають довго, а поетам, що виходять серед підвищення і деклямують на пам'ять з жестами та почуттям, бо в них більше театру, і вони швидко міняються. Перші два ряди стільців при значались для найобраніших — критиків та письменників, літературних метрів і сантиметрів, що приходять з дружинами та знайомими й не можуть сидіти далі другого ряду, щоб не зганьбити гідности самої літератури, бо ж ідею можна вшанувати тільки в особі її представника. І частина з них справді сиділа в перших рядах, бо тими представниками була, а друга вважала себе за представників, бо там сиділа.

Серед цього літературного beau-monde-y Степан постеріг того молодика, що сказав щось про вірш і на його адресу, коли він промишляв за посадою в Державному Ви­-