давництві, і хоч спогад про це зовсім був таки досить прикрий, він зацікавився юнаком і спитав у Яші, хто то.
— А це Вигорський, — відповів той. — Поет такий . Нічого вірші пише.
Це була перша вечірка поточного літературного сезону, тому авдиторія зібралась численна, і ввійти до залі було зовсім не так вільно, як написано в афіші. Традиція прилюдних літвечірок, породження тих часів, коли паперу не вистачало навіть на цигарки, і мистецтву дано було гасло виходити на вулицю, тому й література мусіла стати видовиськом, а літератор — четцем-декляматором, — ця традиція вмирає перед нашими очима, і ми спокійно можемо промовити амінь над її труною. Література — це, зрештою, книжка, а не дикція, і виконувати її прилюдно так само чудно, як і читати без роялю музичні твори.
Коли письменники посіли свої належиті місця на підвищенні за столом, голова Культкомісії Місцевкому ВУАН відчинив чи відтулив вечірку, сказавши кільки зворушливих слів про літературу, її сучасні завдання й висловивши відповідну надію. Але Степан не зважав на те, що читано. Сторонні думки дедалі глибше проймали його, заступаючи йому твори і натовп. Він думав про самих письменників, про те, що вони виходять перед інших, і інші їх слухають. Вони висунулись із юрби, посіли власні місця, і всі знають їх на прізвище. Вони пишуть книжки, ці книжки друкують, продають, беруть до бібліотек, і на книжці того Вигорського, що він тут побачив, його власною рукою поставлено печатку в далекому Сельбуді. І от сам її автор. Він заздрив їм, і не ховав від себе цього, бо теж хотів висунутись і бути обраним. Сміх і оплески, що були нагородою тим щасливцям, мало його не ображали, і кожен новий з них, з'являючись коло катедри, ставив йому болюче питання, чому це не він. Бо він хотів бути кожним із них, однаково — прозаїком чи поетом.
Читання творів на літвечірці — тільки вступ до найголовнішої частини її — обговорення чи дискусії. Публіка любить дискусії — не тому, що бере в них участь. Дискусія більше видовисько, ніж читання, масовіше й пікантніше. Але, як правило, ніхто спочатку не хоче виступати. Адже останній має приємну змогу вилаяти всіх попередніх і здаватись самим найрозумнішим. Спеціялісти критики,
